Крилаті чудовиська древньої Трансильванії

Трансильванія, відома ​​завдяки легенді про графа Дракулу, представлена різноманітними темними силами та людськими істотами, була рідною домівкою страшного монстра з кожистими крилами. Взагалі-то, жив він набагато раніше Дракули - в Крейдовому періоді, приблизно 70–66 млн років тому. Перед вами - нова реконструкція гацегоптеріксів (Hatzegopteryx thambema): ви бачите полювання величезних птерозаврів на залмоксесів (дрібних ігуантодонтидів) на рівнинах древньої Трансильванії.

Гацегоптерікс - одна з найбільших коли-небудь існуючих літаючих тварин: розмах його крил більший за 10 метрів. Природньо, летуни такого розміру були планерами, які планували в потоках повітря. Але, судячи з усього, Гацегоптерікси і його рідні з сімейства аждархід (Azhdarchidae) непогано почували себе й на землі. Вважається, що вони бродили доісторичними рівнинами, зовні нагадуючи жирафів, однак були зовсім не такими безпечними. Хоча щелепи ажархід містили лише ліниві зуби, великий розмір робив їх небезпечною мисливською зброєю. Деякі из представників сімейства, певно, вживали рибу, але інші - наприклад, кетцалькоатль (Quetzalcoatlus northropi) - жив далеко від від морів, де полював на дрібних позвоночних або збирав падаль. Довга шия була їм не для того, щоб тянутись вгору, як жирафам, а, навпаки, для того, щоб легко діставити до землі. За засобом життя та заняттям екологічниї ніши кетцалькоатля можна порівняти із сучасними марабу.

Зрозуміло, що всі ці реконструкції засновані виключно на костних залишках, причому розрізнених - більш-менш повних скелетів ажархід виявлено замало. На допомогу палеонтологам приходить принцип морфологічних кореляцій, сформований у початку XIX великим зоологом Жоржем Кюв'є.

Відповідно до цього принципу, особливості організації виявляють взаємозв'язок одного з іншим, тому знайомство з побудовою кількох частин тіла дозволяє уявити весь образ тварини.

«Дайте мені одну кістку, і я відновлю тварину», - говорив Кюв'є. Приблизно цим і приходиться займатися палеонтологам, що мають справу з вузькою мозаїкою костних фрагментів. Зрозуміло, вони переглядають свої реконструкції: досить згадати ігуанодона, який з чотирьох лап з часом піднявся на дві, а замість рога на носі отримав шипи на великих пальцях «рук».

Схожа, хоч і далеко не настільки драматична трансформація відбулася з Гацегоптеріксом. До речі, дякуючи їй, він навіть «став здатним» полювати на невеликих сородичів того самого ігуанодона.

Довгий час вважалося, що шия аджархід була досить слабкою і негнучкою - при довжині більше 2 м у найбільших видах вона містила лише 9 позвонків.

За відносним розміром ший такі види, як арамбургіана (Arambourgiania philadelphiae), вступають хіба що зауроподам або плезіозаврам. Раніше вважали, що все сімейство птерозаврів-гігантів було цілком однорідним за своєю побудовою. Попри те, що шийний позвонок Гацегоптерікса, виявлений у 2010 році, кардинально відрізнявся від інших залишків інших ажархід.

Британські палеонтологи, вивчаючи його побудову, звернули увагу, що цей позвонок був порівняно коротким і товстостінним, з розвинутими відростками для підкріплення м‘язів. Все це, завдяки суворій побудові щелеп та кінцівок, призвело вчених до висновку, що Гацегоптерікс був активний хижак із порівняно короткою та потужною шиєю.

Великий, посилений скелет і м‘язова міць, ймовірно, зробили Гацегоптерікса небезпечним хижаком древних степів і лісів. Можливо, він міг би атакувати тварин, занадто великих для інших птерозаврів, у тому числі та гігантських. Розрахунки вказують, що Гацегоптерікси могли полювати на тварин масоюу до 30 кг.

Можливо, перехід птерозавра в нішу активного хижака був зовсім не випадковим: у крейдяному періоді район його існування став острівом, і багато місцевих рептилій суттєво зменшились в розмірах.

Не дивлячись на очислені пошуки, вченим не вдалося знайти в древній Трансильванії жодних свідчень великих хижаків, які співіснували з Гацегоптеріксом. Можливо, у відсутності конкуренції на островах і без того грізні гігантські птерозаври стали домінантами серед плотоядних.

Антон Морковін